Я вже деякий час не пишу нічого публічно в свій основний канал масових комунікацій (ЛОЛ), проте дуже активно пишу і в Твіттері, і у Фейсбуці. Цього вистачає для того, щоб переварювати разом із однодумцями актуальність, та отримувати достатньо енергії від моєї скромної публіцистичної, фотографічної та візуальної творчості. І таке відповідне до моїх актуальних здібностей, навичок та творчого потенціалу, — це один з декількох стовпів балансу, які дозволяють мені отримувати результат та бажані зміни в реальності, відповідно до задуманого.
Оскільки задумане вже давно задумане і реалізуєме, то на пошук та фантазії вже не витрачається час, роздуми вже не мають тих просторів та польотів які були у мене раніше. І я сподіваюся повернутися до нових розгублених експерементів та пошуків, які будуть мене надихати і будуть мати якусь цінність чи у моєму баченні, чи в рішенні, чи хоча б в розповіданні ні про що.
Я активно і натхненно працюю, вже можу вкладуватися і віддаю істотну долю доходів на фронт, а також шевелю ті теми які можуть впливати на нашу боротьбу, на ослаблення росіян, тощо. Війна продовжується в повний зріст, хоча зараз і була деякий час пауза, проте попередні обстріли забрали сотні життів.
Адміністрація лажає, народ в інерційній ямі переляку, пасивності, а тепер ще й злобі на керівництво, яке ще не встигло досягнути стабільного результату, а вже грають в брудну політику і чіпляються за деградаційні правила гри. Це жахливо і треба якось вклинюватися в цю роботу, але відверто хочеться просто всіх цивільних замінити на військових або щоб всі вони пройшли якусь школу, і тоді з ними було б простіше розмовляти та мати справу. Зараз це якісь діти. Їх інфантілізм дуже ризикований, але що будеш тут робити? Волати на всих як міський божевільний? Проклинати маси? Тупість? Обмеженість?
Ще й нарід так пасує під війною, під призивами активізуватися, що навіть піар акція, яку влаштувала АП для прикриття Президента від критики Спартц, пройшла на ура і ніхто так і не задався публічно на маси питанням: як ми окопуємося? Як ми будемо жити? Який у нас план?
Ну це таке. Це буття. Дуже зовнє. Ближче природа. Про це пізніше. Є бджоли. І все росте. І за компьютер я таки засів, хоча компьютер зламався і у мене його не стало. Я начхав і продовжив працювати всерівно… і тьфу, тьфу, тьфу. Тепер я зрозумів що кожен напрямок мусить давати трохи більше статків, бо напруга останніх часів зірвала мені ще й шлунок на додаток до алергії на яйця. В результаті моє харчування ще ускладнилося, та здорожчало, а важливість його стабільності і якості підвищилася… довелося підвищувати навички, розширювати знання, коротше як завжди. І я компенсував.
Ось так, компенсуючи, і рухаюсь далі, пишіть як самі там 🙂