Вже з тиждень, я ловлю себе на тому, що відчуваю не просто там втому, або знесилення від сильних навантажень, емоційну або інтелектуальну виснаженість, ні, ці всі відчуття я вигрібаю по повній, вантажу і вивожу на смітник, а от в останній час раптом відчув якусь глибу, яка застопорила циркуляцію енергій.
На перший погляд ця глиба в моїй свідомості не піддалась ні дробленню, ні навіть, осягненню, оскільки я викрив масштаби цього затику вже по симптомах. І, перевіряючи системи, я побачив одну й ту саму природу запруження, яка виникла на доволі віддалених один від одного складових, тому, розміри блоку доволі значні.
Відчувається він не просто як щось неприємне, або депресивне, викликаючи відсутність натхнення, переживання, розвитку, ні. Це відчувається як суцільна напруженість. Вона схожа на колтун, який виникає у довгій шерсті або волоссі, — збиваючись у клубок, волосся стягує та напружує всі волоски і тягне за шкіру… так і тут.
Я назвав це “побутовим” ПТСР, бо нічого об‘єктивно мені не загрожує. Як людина обережна, проактивна, розумна, чутлива, — я зробив все щоб уникнути будь яких проблем та наслідків війни проти нас росії.
І, власне, я робив все, щоб уникнути і залежності від держави, і від корпорацій, і від самих грошей, і, від людей (останнє — даремно).
Але саме через цей напад і війну, як людині проактивній, чутливій, розумній, — доводиться багато чого думати, відчувати, переживати такого, що зрозуміють всі хто думає, переживає та має високу емпатію, тобто здатність відчувати щось за іншого.
Будучи відстороненим від людей і живучи окремо, я можу дозувати фактори напруги і тривожності. І саме цим постійно і активно рятуюсь. Це не виключає стресу і я зазнав декількох сильних поразок на фронті підтримання здоров’я і впевнився, що у складі стандартних бойових угруповань моє тіло корисне лише при спеціалізованому застосуванні (яке мені не світить без навчання та досвіду). Наприклад, я бачу ясно через день, хоча у мене тільки трішки порушено сам зір, але очі мають додатковий медичний диагноз.
Навіть факт технічної як я це називаю інвалідності (хімзаміна обміну речовин), активне фріланс-волонтерство, участь у корисних проектів для ЗСУ та на інформаційному фронті, не позбавляють мене почуття провини та бажання допомагати державі, людям, тому що я недавно назвав “більшість”. Напругу викликає фізична та психологічна нездатність робити це.
Для мене є очевидний фактор, це умови мого існування, і я готовий поручитися, що така кардинальна умова змін існування та цінностей, перспектив і буття, викликає складнощі у всих. А це мільйони людей… які так само як і я не мали запасів грошей але не тому, що вчинили собі життєві випробування, а тому що росія напала на них.
І ти борешся, трудишся, знаходиш баланс зусиль на власному фронті, якогось соціального активізму, але коли перемога не наступає, то поступово стає важко від напруження, яке викликається вже просто виснаженням та втомою… тане напруження не можна “розслабити”, воно не відпускає коли перестаєш напружувати, це клінч, затиск…
От, я помітив і зрозумів, що я в нього зайшов. Я відчув, як навіть після відпочинку, пиятики та канабіноідів, вже не стає легше. І алкоголь від початку повномасштабного вторгнння, дійсно не допомагав, але друзі, спілкування та перемикання хоч на той же стан алкогольного сп’яніння, — допомагав. Поки не було ускладнень та фактичного та інформаційного фону.