Смертельні снаряди, які кидає Росія в українців, росходяться колами по матеріальному та соціальному світу, сіючи страхи, паніку, розруху та смерть. Все менше і менше лишається українців, які втрачают своїх знайомих, друзів, близьких. Тому, на цьому фоні новини про тих, кого витягли через гуманітарні коридори (виключно у бік України, звичайно), про тих, кого врятували з-під огню, із оточення, полону, та інших страшних пригод, — сприймаються як чудо.
За яке ми, вже привчені до бід та несправедлівості — вдячні всією душою та серцем.
Сьогодні перший день, який особисто для мене відмітився такими новинами і я бажаю всим того самого, частіше і більше…
Цікаво, що чудом мені зараз відчувається банальне підтверждення що хтось живий та в безпеці. Що хтось вчасно прийняв правильне рішення, або був достатньо обережний. Такі маленькі перемоги зараз дуже важливі, бо кожне врятоване життя дарує майбутнє, дарує перспективи і можливості все відбудувати, всі перепони подолати.