- Ні, нам не легше.
- Ні, спинити війну не достатньо.
- Ні, ми не хочемо перемовин до повного припинення бойових дій з боку РФ та БР.
Сьогодні я неочикувано прокинувся відпочинквший, хоча спав мало і тривожно. Мабудь, — глибоко. Протягом дня, зазнав перших суттєвих втрат та жертв — мої 70% зі стоденки по йозі, зірвалися… при тому, без об’єктивних причин, якщо не рахувати тої, що мій розум сьогодні нарешті почав працювати.
Я найшов свої виходи на потрібні мені команди, зі зрозумілою структурою, підходами та завданнями, отримав два та виконав. Окрім того, реанімував свою сторінку в Фейсбуці, створену з початком війни у 2014-ому році і навіть сформулював туди декілька важливих тезисів (для мене і подальшої роботи).
Це все смішно, і навіть може дико таке фіксувати на фоні титанічних та героїчних зусиль, які чинять тисячі бійців та учасників активних подій, проте, сьогодні я вперше побачив що я не один, опинився у дещо розбитому на надієздатному творчому та інтелектуальному апаратові.
І воно не дивно, адже весь він був задіяний в усвідомлені та адаптації до умов, які постійно змінювалися та погіршувалися. Варто було цьому процесу затягнутися і почалася орієнтація в хаосі. Варто було виникнути паузі, і в хаосі намітилися цілі. Перш за все, вони включають потенційне погіршення ситуації.
В іншому, я тільки зазначу, щоб не витрачати сили та час, що я змінив положення речей дуже швидко. Як тільки відчулася можливість зняти напругу, я якісно, хоч і недовго, відпочив. Як тільки з’явилися сили, я направив їх у будь яке русло яке мене мотивувало і альтернатив якому я за попередні часи і хвилини, коли шукав точки докладання зусиль, — не знайшов. І в цьому руслі почалися дива, тобто, звична #магія.
Але, до розповіді про останнє ми повернемося після війни…