Будь яка система розвивається не лінійно, а поступово, ривками та розгойдуванням. У внутрішніх процесах людини етапи прогресу чередуються з регресом. Це нормально. Проте, коли, регрес перевищує прогрес, то визначальною силою стане саме регрес і це призведе до деструкції системи.
Зняв на телефон відео-сторі про ранкову рутину в цей казковий сонячний і сніжний теплий ранок
Але ВордПресс сказав: кукіш. Нам навіщось потрібно вільне місце у тебе на телефоні (у мене давно його немає)
Так, вчора був мій день регресії, проте я прокинувся вранці свіжий, бадьорий та заряджений, що викликало не абияке здивування і послугувало причиною тих роздумів, які підштовхнули мене це записати.
Бо якщо утримувати такий же прогресс амплітуди регресів, то можливо, зміниться не тільки їх протяжність, глибина, але і зміст?
В кінці кінців раніше я ламав собі кістки, не просихав до тижня, а фізично був зібраний із різних частин себе як Франкінштейн — зшито на швидку руку, грубими нитками.
Ще Страшила із Країни Оз був мені своїм образом близький, хоча я останній раз читав це тоді ж — в дитинстві, і запам’ятав його більше за ілюстраціями, ніж текстом…
Ось з такими думками я починаю цей день і буду далі спостерігати за всим, що відбувається довкола 😉