Цінувати себе, цінувати свій час, для мене це тримати його для контакту і взаємодії з близькими, а також тими, хто своїм існуванням надихає та дозволяє відчувати або переживати певні відчуття.
Наприклад, в Твіттері, де через певні функціональні особливості та більшу анонімність, користувачі-автори в середньому більш відверті і щирі.
Хоча через це ж — значно більш поверхневі у загальній масі авторів
Тому, в цій соціальній мережі вже за пів року і пари десятки співпадаючи з по духу зі мною твітів достатньо, щоб уявити собі внутрішній світ особистості, яким би поверхневим або своєрідним би він не був, і по суті, методи яким це донесено (ретвіти, меми, коментарі і авторські дописи), — теж відображають характер людини і більшість веде себе більш-менш передбачувано, проте — зі змінами та розвитком в середині. Яку видно. І це цікаво. Цікаві мені типи людей, близькі погляди — і от як їх носії існують.
В Фейсбуці, наприклад, я знаю людей не один рік вживу, але я блять в трясця не дую, чим та як вони живуть. Точніше, я навіть можу побачити в яких речах, з якими речами і в яких місцях вони живуть. Іноді послухати критику, або почитати чергове привітання (частіше — самому собі). І все.
Навіщо мені це? 🙂
Адже мене цікавить не просто аудиторія, а саме взаємодія, і не просто трансляція моїх безкінечно цінних спостережень, — а комунікація з такими ж довбнями, бо їх спостереження мені теж цікаві, їх існування мені цінно просто тим що вони є. Але при їх онлайн-щирості, у мене є мотив лишатися з ними на зв’язку.
Тому, я вирішив не лишатися на зв’язку з тими, з ким немає ніякого сенсу бути на зв’язку, хто не цікавиться і не знає мене, і хто мої дивакуваті підходи і несистемну активність просто ігнорує по принципу інакшості, не кажучи вже про алгоритми.
Які, доречі, без друзів почали працювати краще.
А головне, що люди, з якими мені було цікаво спілкуватися, відразу знайшли мене, або я вирішив написати першим і встановити дійсний контакт, без обману стосовно фіктивного контакту в соціальних мережах.
І надалі, спілкуючись онлайн з новими людьми, я вже не бачу сенсу навіть представлятися цифровим ім’ям тоді, коли людина розглядає мере як посередність. Скоріше за все це взаємне.
Цінуйте себе. Контактуйте тільки з тими, хто гідний вас. І плювати, стосовно війни проти нас. На війні теж виживають тільки міцні союзи і угрупування. А іншим до вас немає ні найменшого діла. Хоча в критичних ситуаціях і конкретно українців, звісно все ж таки більше колективні істоти і соціальні. Тут я схильний вірити в краще. Проте на особистому, індивідуальному рівні, політика тепер однозначна.
