Вчора після своїх театральних вправ, після жарких дружніж веселощів, вирішив перед домашнім душем, медитацією і відпочинком, ще й кон‘яку навернути. Є на автостанції “бар”, вже прямо не наливайка, я знаюсь на такому — якось розкажу.
Біля розливу мене неочикувано і випадково підрізали два парубка, що прийшли за добавкою. Ми трішки вирішували, хто замовлятиме першим і я в якийсь момент глянув на годинник.
Парубок охайної зовнішності і цивільного стану підпитку, майже з інтелігентним обличчям, — бачить мою фізіономію в окулярах і книжну балачку і, показуючи на мою руку, намагається щось запитати.
— Це у Вас ці, той, ті, я хочу запитати… — я підношу ближче руку і він може зазирнути через мою руку на циферблат:
Його товариш, який стояв трішки ближче, раніше помітив що у мене звичайні електронні, і почав не тільки підказувати, але і відповідати за мене. У нього не дуже добре виходило. Проте, інший впорався з формулюванням інтересу, і доволі швидко спитав, де взяти зарядні пристрої на розумні годинники… довелося в трьох словах пояснити.
Антропологічно цікавим мені здається в цій ситуації те, що мій зовнішній вигляд відгукнувся таким високим матеріальним стереотипом в таких низьких матеріальних і навіть духовних обставинах.
Нажаль, більшість подібних спрощень, узагальнень і просто заперечення, нашій свідомості не помітні і відсторонюють нас від реальності тим більше, чим менше ми в ній.