Вольовими зусиллями я постійно заганяю себе в умови, де мені доводиться адаптуватися і розвиватися для того, щоб досягнути мети.
Моя мета завжди виходить за межі того, що я бачу, можу і можу, бо ми не можемо знати, що ми можемо. Оскільки ми можемо завжди відповідно до отриманого досвіду і стану свідомості який у більшості людей дуже рухливий, змінний і цього неможливо не відслідкувати, не зафіксувати, та і жодній науці це не цікаво…
Ось чому такі спостереження — це доля тих, кому не просто цікаво як все довкола влаштоване, а ще і зацікавлений у своєму пізнанні як окремому процесі, що може розвиватися та еволюціонувати окремо.
…
Бо вихід за рамки можливого неможливий без того, щоб спертися на очевидне відчуття, що ти — носій тіла і свідомості найвищої генерації. Так би мовити найкращої прошивки.
Плюс. Ти існуєш (поки взмозі це прочитати) у найбільш розвинутому людському світі й іншої реальності не дано (хоча вони є).
Мінус. Іншого тіла, місця народження і базових умов у тебе вже не буде 🙂
Далі, починаєш знайомитися із тим, що ти вмієш, хочеш, як проявляєшся в дійсності і як функціонуєш. Якщо робити це довго, то почнеться еволюція. Бо раніше людина не заглиблювалася так глибоко в себе. Сам індивідуалізм у деяких культурах у відкриту засуджувався. Та і не знало людство про психіку, про когнітивну та нервову діяльність. Як така маленька річ як мозок — може проявлятися в світі такими масштабними змінами? Дуже просто: завдяки еволюції.
Вона вже давно виходить за межі чисто фізіологічних змін, але і в них проявляється. Я впевнився в цьому на собі і мені дуже хочеться зафіксувати основні етапи і моменти перевтілення, щоб вивести базис, залишити головне, прослідкувати систему тих основних елементів, які стають ключем до того, щоб пристосувати свою еволюцію до будь якої мети.
Точніше, здатність пристосуватися до будь якої мети — це і є вища ступінь еволюції.