… у країні, проти якої ведеться відкрита війна на знищення інститутів, економіки, і головне — нації. Я — один із тих, хто має честь називатися укоаїнцем. І тепер це мої історії…
Протягом 40-х днів я вже веду щоденний зліпок зі своєї свідомості в ході цих буреломних подій… але війна почалася буквально в ті дні, коли я створив, налаштував, та лише почав примудрятися до постійнгу, який для мене — ціле мистецтво… і, в результаті, я не зміг ним скористатися, зафіксувавши скоріше стан у якому я знаходився, а не щось цінне навіть для власної історії.
Проте, саме в останні тиждень моя тяга до аналізу та публікацій, нарешті вивела мене до публікацій якогось більш загального характеру, проте у розрізі особистих поглядів та ракурсів, адже фіксація самих подій як такових в цілому зайва при найявності стількох документів, а за поширення (яке було б корисним) я свій сайт поки не можу вважати навіть при максимальній самовпевниності… тому, я продовжу щоденні нотатки, тим більше, що війна тепер вже піде із мого життя тільки з перемогою, а нас, схоже, чекає довгий шляг важких та болючих днів боротьби за те, щоб дійсно відчути це і усвідомити. А точніше, щоб це стало дійсністю більше ніж просто в рамках наших бажань та намірів.
І для цього, я вважаю, варто кожному не просто лишатися на тому місці, яке вони зайняли у цій боротьбі, а продовжувати спонукати інших долуатися та поглиблюдвати боротьбу, а також, що тепер теж дуже важливе — вставати на ноги в цих умовах. Пристосуватися до цього.
Оскільки я прожив останні 10 років в безкінечних пристосуваннях, які врешті решт привели мене до повної трати багатьох дуже важливих цінностей, включаючи самооцінку та інші внутрішні опори. І, які, слава Всесвіту, включають щонайменше 3 роки дійсно продуктивної роботи без відчутних результатів, що додає окремий вимір навичок, який може знадобитися… і про які я буду писати як про основні в моєму житті, адже саме це не дає мені спинитися, і дає одні з тих методів існування, пристосування та досягнення цілей, які я вважаю універсальні і почав успішно практикувати в своїх буреломних умовах.
Так от… вони дають аналогічні успіхи та результати у тих умовах, в яких опинилася країна, та я.
Можливість отримати ранкову каву — це одна із привілей життя у сучасних цивілізованих місцях і кав’ярні були першим “мирним” закладом…
Звісно, більш буреломні та складні умови не дають можливості обирати ще ширший спектр параметрів буття. І на певному рівні він зводиться до животних інтстикнтів з економії, добучї їжі або виживання. Я не проживав такого жорсткого досвіду, хоча і наближався до нього в учбових умовах, тому чітко знаю як би діяв при різних обставинах, хоча не факт що у мене вистачило б сил, ресурсів витримати, але я знаю про обмеженість своїх ресурсів і можливо це б теж мені якось допомогло… писати пости про те як вижити в жорстокій окупації росіянами, абощо, я звісно, вважаю безглуздим і не буду опускатися до цього, а молюся щоб побільше героїв та найсильніших людей вибралися та поділилися своїми досвідом, можливо коли переживуть і стануть успішними людьми в успішній Україні майбутнього… яку вони заслуговують і яка являється ще однією з тем, які за визначенням є публічним і будуть висвітлюватися тут. Є