Як у великому кіно? Беруть заряджених акторів, вибудовують довкола них професійно сцену, ставлять їх в якісний відповідний кадр, там вони відіграють свою роль, котра після пост-продашну ограняється і от, з’являється в кадрі персонаж протягом 45 секунд — і все, ти його знаєш, він вже в історії, — твоїй пам’яті та уяві. Стандарт, еталон, — і так на якого персонажа у цій постановці не глянь. А як у звичайному кіно? Беруть казна що, тягнуть 45 хвилин і не лишають ніякого сліда, враження і приємних переживань, насолоди.
10 гоблітів з 10
Окремо, мені дуже сподобалося те, що в сюжет фільму (чи сценарію, не знаю що передувало), закладена можливість подвійного трактування самого ключового елементу драми: Primal Fear, що я перекладаю як тваринний страх.
Він одночасно слугує головним елементом захисту підсудного і основним страхом самого адвоката, мається на увазі його ідейне підґрунтя практики та страхи, якими він ділиться з журналістом, який бере у нього інтерв’ю протягом розгортання сюжету і таким чином розкриває багато чого про героя Річарда Гіра.