Я не аби який критик, не літературознавець і не історик, та навіть не знавець історії, якщо чесно, проте, я дуже великий дослідних інформації, маніпуляцій та брехні по відкритим, так би мовити джерелам, а думки і коментарі, які у мене виникають під час ознайомлення з текстами, часто мають не спеціалізований, а суто читацький характер. І, щоб бажання висловитися не розривало мою свідомість і думки не гаяли час безкінечним переформульовуванням, я викладатиму їх краще в своєму щоденнику, може знайдеться з ким обговорити.

Почнімо з того, що серія “історії” вийшла в листопаді 2013-го року. В цілому нічого пропагандистського або брехливого я не зустрів, щоб голосно звинувачувати Акуніна (одного з моїх улюблених авторів, доречі). Але, на самому початку його книжок, відчувається вельми послідовне викладення власного погляду на ряд подій та явищ, хоча Чхартішвілі, можливо щиро, завіряє читача саме у протилежних цілях і вже саме це штовхає мене не мовчати 🙂

Розділ 1

Акунін дає відписку стосовно своєї не заангажованості. Хоча, бажання побачити “як було”, відкинувши ідеологію та упередженості, — це вже певний інтерес, ціль, і, те що він назвав “концепція”. Що таке концепції у історичній науці — треба дослідити, я не знаю. Але, окрім цього, в даній відписці є наступні слова:

Это история не страны, а именно государства. То есть политическая история: государственного строительства, механизмов управления, взаимоотношений народа и власти, общественной эволюции. Культуры, религии, экономики я касаюсь лишь в той мере, в какой они связаны с политикой.

Россия — это прежде всего государство. Оно не тождественно стране, а в отдельные моменты истории бывало ей даже враждебно. Но именно состояние государства неизменно определено вектор эволюции или деградации всех сфер Российской жизни. Государство — причина российских бед и побед.

Відповідно до цих слів, Акунін все ж вважає, що сприймати історію росіі треба не як історію країни, а як певний більш масштабний двіж, у якого немає чітких меж. Це сходу дає певні можливості для маніпуляції, які використовуються відразу:

у меня возникло убеждение, что никто из историков в точности не знает, когда, кем и при каких обстоятельствах было создано и построено первое русское государство

Ну, якщо шукати не свої коріння, а намагатися підібрати під себе все що росло на цій території, то у тебе може виникнути така впевненість. Тим більше, ти берешся шукати інформацію про утворення чогось такого розмитого як “російська держава”, хоча та ж російська країна — нащупується дуже легко і швидко, на початку 90-х років двадцятого століття.

Далі. Я звісно, теж упереджений украінський нацист, який шукає всі ознаки й елементи своєї історії та її відмінностей від історії росії, проте, мені як читачеві, дивно чути, які недостатньо висвітлені документами, спогадами та пам’ятками, історічні відомості про початок історії в цих краях. При цьому, Акунін пише про історію росії, тому це все автоматично приписується як характеристики саме російської історіографії.

По-перше, у всих країн є та глибина коріння, яка малоінформативна. По-друге, у цій малоінформативності можна побачити вже багато цінної для висновків інформації, наприклад: племена на території сучасної України та росіі були на стільки вільні і неформальні, що не мали структури, культури і тієї самої державності, за якою, мені здається, Акунін вже полює (так само, як я — на свою украінську історію).

Окрім того, саме поняття консенсусна історія, звучить у Акуніна не як обмеження, а навпаки — як простір вигадати все що завгодно. Хоча це явно ознаки того, що ні в України, ні у росіі НЕМАЄ СТРУКТУРОВАНИХ ФАКТІВ ПОДІЙ НАЧАЛЬНОГО ПЕРІОДУ, Акунін структурує окремі ланки так, щоб вони дійшли до подальших відомих і зафіксованих подій.

Так і у всих цих недоліках мені чомусь чується те, яка блять історія російської держави унікальна (хоча вона просто хуйова).

Розділ про національні особливості “рузскіх” це цитати якогось расиста з XIX століття, а також цитати минулого. Бо як бути із націями, де є і холодна північ і жаркий південь, і ліс і степ і пустеля? А нації на остовах? І, при тому, чому канадці та росіяни, кліматичні широти яких співпадають, — такі блять різні? Вибачте за мій глузливий некультурний тон, але цей розділ в ході війни, мені важко сприймати суто раціонально…

Бум і в кінці цього розділу, автор раптом спіткнувся об істину: дивно, але ДО переходу на північ, (тобто з території сучасної України), у гостей цих країв складалося протилежне уявлення про русів (“Козацький міф” С. Плохій)

Далі несеться класична маніпуляційна хрінь: відрахувати історію російської держави легко, оскільки ми ставимо чіткий критерій “держава” (але це блять само собою не чітке визначення, нічо?..) ну ладно, їдемо далі: проте, ця дата не точна, та взагалі, приходив той Рюрикович чи ні? Але росіяни — прийшли точно з півдня. Щоб заснувати свою… цивілізацію. Так кінець IX століття це врешті решт дата ЧОГО?.. По факту: дата заснування Новгорода (нині Великого), — Рюриком, — 862 рік, і це дата заснування батьком князя Ігора, — певного міста, чому це раптом дата відліку всієї росіі, точніше, “російської держави”, як пише автор? І це теж не його концепція, та гіпотеза, а типу даність LOL

Насправді Акунін має на увазі коректний період, проте підтягує під цей період дати, які взагалі поверхнево не фігурують як історіографічні. Кінець IX століття це саме утворення механізмів які можна класифікувати як державні, — на території нинішнього Києва 😉

От як у нього так виходить: майбутні росіяни прийшли з півдня, їх підштовхнули кліматичні зміни. Найбільше їх осіло в центрі, і назвалося “полянє”. Їх столицею став Київ… 🤷 слов’яни що, з Африки від самого Єгипту йшли, дядь?..

Розділ 2: хто був до цього

Маніпуляція:

И чем севернее губерния, тем меньше этот хромосомный зазор (между коренными нижегородцами и мордовцами, например, он составляет всего 2–3 условных единицы), что дает основание некоторым полемически настроенным исследователям даже называть русских «русскоязычными финнами».

[Р2.Г.1]

“полімічно налаштовані” дослідники у тебе як у шукача “істини”, мусили б викликати більше поваги та цікавості, або хоча б заслугувати на те, щоб бути розглянути, можливо уважніше досліджувати історію та пригоди фінно-угорських нащадків, а не слав’яно-руських?..

Глава 2 “Міграційна естафета”

Відразу все що відбувається на півночі Євразії, називається русським, а все що на півдні — починає описуватися як певний хаос… що частково вірно, але він називається дорусським. Тобто, вказується, що всі хто були до цього тут — гості, самі “східні слов’яни”, — прийдешні. І вони — не фіни!.. та хто ж ви блядь такі? Сам же кажеш, що лишалися в народах які тут лишилися — гени всих, хто окуповував ці народи.

Так може це й було формування, вас, їбланів?.. Ну, а заодно і нас?.. 🤷

Глава 3. Скіфи

Починається з акцентування уваги на тому, що це не російські пращури. Чому? Тому що сильно інакші… ховали не так…

Глава 4. Сармати

А нікого вони тут не зустріли? На цих землях? Скіфів? А корінні народи в степній зоні… все ще не видимі ні для історії ні для дослідника-Акуніна. Навіть те що вони частково тут осіли, — не послугувало закладанню основ…

Глава 4. Готи

Готи прийняли навіть християнство і організували феодальну державу (!) — Остготське королівство Германаріха, але першою державою на цій території будуть

Предки славян несомненно входили в число народов, подвластных Германариху, однако никаких следов готского влияния ни в русской культуре, ни в русском языке не обнаруживается. Может быть – это не более чем гипотеза – от готского kuni («глава рода») происходит слово «князь».

І слово кунілінгус?.. 🤔

Глава 5. Гуни

Хочется посвятить еще несколько слов Германариху и его сгинувшей державе – в память о первой, неудачной попытке создания российского (в географическом смысле) государства.

Ах ти ж нацистський пропагандон, а може Українського?.. Білорусського?..

Розповідаючи про ці племена, автор раптом повертається до готів, а саме Германаріха, і заявляє ключове:

Точных размеров готского королевства историки не знают, но кроме славян ему были подвластны многие германские и финские племена.

Та йоб твою мать, ти історію нащадків тих народів які започатковували готи пишеш? Які відомості про племена слов’ян в історії готів-гунів??? Ніяких? ТАК НАПИШИ ПРО ЦЕ. А не мути воду…

Германаріх, а потім Атіла — перші історичні постаті, зафіксовані на цих землях, і перші діячи на цих землях, які ввійшли в історію вже своїми особистими ситуаціями, характеристиками, тощо.

Ось в кінці розповіді про гунів автор вказує, що у них не було літописників, тому про славян нічого не зафіксовано. Приймемо це на віру покищо, але я б хотів би знати про всі розслідування та пошуки, натяки та побічні згадування будь чого про тих самих прадавніх славян, або чути на кожному кроці заяву типу: нічого не знайдено, заявляю відповідально інакше я лох і брехло.

Глава 6. Авари

Або Обри — тут, вже з VI століття у нас з‘являється не просто інфа про нас, а інфа від нас — тобто висвітлення Нестора. Стає полегше, скоро записів та коментарів до тексту стане менше :))

У цих диктатор — Баян. І тут спливають в повний ріст повноправні і повноцінні, офіційно — слов’яни, а саме — волиняни — Дуліби. В арабських хроніках устрій цих племен згадується як “волинська держава” але автор, цитуючи цю згадку, не вважає протожержавне утворення про якого не збереглося достатньо звісток, — достатньо слов’янським… А ні, — недостатньо державним. Державним буде вважатися все те, що відбувалося ближче до Москви 🙂

Глава 7. Русославянє

Ах ти ж son of a bitch! Ти ще раніше почав використовувати саме це кострубате і вигадане тобою поняття. В цій главі буквально з перших слів Боріс Акунін пише: а ось праслов’янські племена поділяються на три гілки, на великоросів, “як було прийнято до революції”, та малоросів… а це за яким таким літописом, пане історику?!. Це теж не теорія, не певне бачення розвитку, просто… назва з акцентами.

Ну вкажи що була традиція ділити на великоросів та малоросів, але давайте тоді південоросів та північнихросів, чи так занадто багато конкурентів на спадок?..

Вхуя ми взагалі їх будемо називати рос-ами, якщо вони просто слов’яни? Це їм домішки азіатських племен руськості чи відразу росіянськості додали? Може вони просто стали північними слов’янами? Ні, вони стали — головними слов‘янами.

То есть понятно, что пришли они из Азии, но откуда именно и в особенности когда – истории неизвестно.

Стопе. Кому це понятно і звідкіля? Їх пригнала сюди перша хвиля ординців? В історії ж є відомості до якого періоду іх тут не було або з якого точно були б? Навіщо ці містифікації, пане?

Тут же він дає відповідь, розкриваючи одну із проблем яка мене в цьому аналізі і цікавить: викривлення подій в угоду політичному керівництву. Я не хочу натякнути, що Акунін офіційно щось проштовхував для когось в своїй роботі, вле як мінімум він відразу фіксує, що працює по корумпованому, викривленому полю, проте знову таки ці моменти викревлення та схиляння терезів не тільки не відмічає своєю роботою а і повторює багато тих же наративів.

Далі. І аж тут Акунін раптом повертається на початок історії і власне до тих самим слов’янських племен, та їх історичного шляху. І ось вони намалювалися на світовому обличчі людства в районі II столітті:

С определенной уверенностью можно сказать, что предки славян примерно во II веке христианской веры вышли из Дакийского царства, к числу народов которого они до той поры принадлежали.

[Р2.Г7.]

І от Дакія, в територіях сучасної Румунії, а також частково — на сучасному Закарпатті України, — вже мені подобається як логічне, і доволі підкріплене коріння. Соті роки нашої ери, це для мене все-рівно не відповідь про моє коріння, оскільки я живу на Трипіллі. І я знаю що тут вошкалися розумні істоти і навіть племена з V тисяч років до нашої ери, належавших до Трипільскої кульури. Яка, хоч і вірогідно була закладена племенами балканського походження, — вже збігається з Данією та сучасною Україною територіально. Хоча, трипільску культуру до коріння української історії даремно приплітаю вже я. І тут мені відповідають українські вчені за одне про те, чому Акунін не чепляється за кожного хто передував росіянам на їх болотах:

«Треба чітко розрізняти історію території — від історії того чи іншого народу. Є помилкою ототожнювати народи, що жили на нашій землі, з українським народом, і скупі згадки про них дошивати до його минулого. Історію народу можна починати від того часу, коли він почав виступати як її активний суб’єкт. Виводити українців з трипільців це все одно, що вести відлік США від індіанців. Українці мають розуміти безпідставність змішування історії двох різних (часто ворожих один одному) народів лише на тій підставі, що вони жили на одній території. Історія українського народу почалася з появою слов’янських племен, а не готів чи трипільців»

Роман Бжезький (Нариси з стародавньої та давньої історії українського народу. — Мюнхен, 1964. — 643 с. (14—17 ст.))

Далі: венеди, анти, склавіни, були, безумовно, племенами, які населяли і території сучасної України, де сформувалися слов’яни-руси, з яких можуть брати коріння росіяни, проте грузин Акунін же шукає не коріння, а історію для росіян. Тому антам та венедам Акунін просто відмовляє у зв’язках із слов’яноросіянами… називаючи це питання “неконсенсусним”:

Последние – безусловно славянский народ. Насчет венедов и антов мнения историков расходятся, и я не думаю, что нам нужно здесь подробно входить в тонкости этой дискуссии. Будем держаться фактов, которые считаются консенсусными.

В наступному абзаці він продовжує, повертаючись просто до свого ж розділення слов’ян на три гілки, яке сталося до 500-их років…

І цитує Нестора у якого ніякого поділу на гілки немає, а, як у всих народів на початку історії — тусуються племена на районі… вангую, що гілка росіян стане російською як тільки цей регіон почне відігравати суттєву роль у всій слав‘яно-руській цивілізації. Цікаво, які інші народи беруть свою історію від яких племен? Боже, як цікаво :)) але треба відпочити щоб проти цих хворих нацизмом кацапів протистояти… повернуся до аналізу в майбутньому.

Загальні примітки.

Зрозуміло чому, але цікаво що, дослідивши текст після 2014-го року (але до 22-го), я не помічав цих водорозділів, навпаки я намагався в крупицях історії росії вислухати, почути — НАШУ… а вона вся і була наша