… це начебто неможлива річ, проте саме це — найбільш продуктивне, оскільки це не викликає напруги.
Для того, щоб описати процес бездіяльності або, точніше і більш коректно акцентовано “недіяння“, філософам знадобилося і доводиться проводити цілі життя у пошуках та описі відповіді, тому я не тішу себе надією навіть наблизитись до них у своєму блуканні думкою, точніше, шкутильганні певним шляхом. Так от, я шукаю те формулювання, та ті визначення понять та явищ, які мені зрозумілі і частіше це саме зрозумілі та осяжні речі, а великі вчителі та мислителі просто підтверджують мої відкриття (та багатьох інших), а також дозволяють заглибитися чи розширити будь що.
Я ж почну перш за все з того, що в комплексі і суммі та в любій формі, недіяння це краще та найкорисніше що будь хто може робити.
На відміну від сервісу “Дія” та іменника що означає певні акти індивіду у матеріальному просторі, у понятті недіяння, корнем виступає слово, яке має дуже вузьке та конкретне значення у всьому спектрі значень та відтінків слова “дія”. Воно таке: акти та процеси індивіду у матеріальному чи інтелектуальному просторі направлені на перетворення та зміну реальності.
Останні слова акцентовано візуально жирністю, оскільки вони в сукупності вимагають окремого товстого уточнення та мого власного визначення, оскільки у мене не вистачає клепки та знань, щоб передати це інакше… при тому, мені доведеться вкластися в два ходи, один з яких — метафора.
Кожен індивид мусить визнавати за даність що абсолютна більшість реальності лишається непізнаною і невизначеною і тільки невелика частина, а також певний набір закономірностей відкриті.
На практиці повсякденного буття ми бачимо лише один кадрик із 25, що зливаються у картинку того кіно, яке си називаємо життя. Часто ми розглядаємо його і виглядуємося в нього, пропускаючи основне кіно.
Бездіяльність означає спостереження цього кіно без втручання. Що стосується власне актів, процесів, дій, вчинків, то тут індивід отримає значно більше відкривши та граючи свою істину роль (ага, це все-рівно буде тільки п’єса). А будь-яка роль та вибір передбачає дію.
Входить персонаж, сідає на диван і нічого не робить. Це означатиме що актор сидітиме і вже це буде дією. Він займе певну позу, нахил тіла, тощо, і в цьому процесі його чекатимуть неодноразові зміни і якщо вони стосуються його пози, то вони відбудуться несвідомо, хоча, якщо ця людина лишатиметься в собі і моменті, то відбуватиметься ще більше.
І в результаті концентрованих практик спостереження, типу медитації, або розсерджених, типу споживання їжі, контенту, спілкування, тощо, людина цілеспрямовано досягає тих ідей, відкриттів, ситуацій, котрі є в більшій мірі характерні цього індивіду, ніж нав’язані всяками навіянними ідеями та упередженнями.
Ідеологія, релігія, будь який шлях — стає шляхом тільки коли прийнятий, або відкритий. Але це вже інша сторінка моєї термінології… 😌
