Місто окопуюється, замуровується і фортифікується так, що ворожі шпигуни втомляться уточнювати інформацію стосовно того, що і як знадобиться для того, щоб дістатися хоча б далі перших жилих кварталів. При цьому можна спостерігати безліч дуже цікавих сцен та моментів, які я сьогодні в один момент вже хотів було почати викладати в LIVE, проте… не встиг, оскільки то блок-пости, то якісь питання, зміни, уточнення, а паралельно доводиться вирішувати двадцать шостий день цілий ряд нетипових завдань у постійному режимі, з додаванням стресів та непередбачуваностей. Проте цим займається стільки людей довкола, з таким результатом, віддачею та жертвами, що це дає багато натхнення та сил…
Такі люди не всі. І це турбує мене вже останні дні і турбує все більше.
Плюс, від цих сил, натхнення та енергій, можна втратити голову, та дуже собі пошкодити. Наприклад, я вже тиждень не можу зібрати спину, хоча доводиться багато чого транспортувати, робити мені це не легко, бо в кінці другого тижня я перенапружився і з тих пір не можу відновитися… це не поранненя, слава Богу, і я не хочу перебільшити такої дрібниці. Я просто хочу на цьому побутовому прикладі показати, що травми можуть вивести і бійця в тилі.
Тому, не дивлячись на те, що програш Росії це було питання вирішене після героїчного спротиву україців, нажаль, перемога України, теж відтягується разом із часом через багато причін, одна з яких – абсолютна нахабність гібридного геноциду, а також безсилість інших лідерів світу, суспільств та організацій.
І з кожним з цих фронтів ми розбираємося і ведемо на них бої. Я спостерігаю за всими лідерами, авторитетами, колегами, однодумцями та просто розумними, кмітливими, активними українцями, які роблять те ж саме. Можливо, і варто більше щось про це казати.
Але, частіше ніколи.
Хай кажуть справи.
І сталося б чи ні оточення, захоплення Києва чи частини або всієї України, – українцям не звикати. Проте, цей етап нашої історії був задокументований та занотований на стільки глибоко, що змінить свідомість та процеси у всьому людстві. Це честь.