Ми коливаємося між світлом і темрявою, спрямовуючи всі зусилля на те, щоб світло лишилося, щоб світлого лишилося, щоб лишилося світліше, або хоча б натяк на світло в темряві… і боротьба муж добром і злом у цьому широкому спектрі, за власні життя, за життя близьких,ю та далеких, людей і тварин.
Це важко, бо здається, що все життя у коливанні і немає сталих умов, коли тобі не треба мчати, щось вирішувати і відчувати що від всих цих зусиль залежить в сумі як швидко і з якими втратами ми переможемо.
І наші місця, окопи і позиції, наші навички та таланти, стають єдиною точкою опори і спротиву, відсічі, а колись, сподіваємося і наступу…
Хроніки війни межуються такими ж контрастними і дикими крайностями, які йдуть одночасно не тільки сусідніми каналами, але і в одному повідомлені, або навіть в самій інформації… з одного боку вона, наприклад, позитивна, проте як людина мисляча, ти пам’ятаєш географію попередніх позицій і така новина свідчить про збільшення захопленої площі.
Зберігається і тяжкість неможливості зробити більше, і розбіжності в громадянських позиціях… а на дворі тим часом гупають вибухи над пустими, залитими весняним сонцем мегаполісом, і здається, наче тепла не існує, весна не прийшла, і життя не прокидається прямо зараз, без щонайменшого огляду на жахи сапієнсів…