По календарю пройшов вже місяць війни, хоча це 29-ий. Саме 29 днів назад, о 4 ранку почалися обстріли і було перетнуто кордон незалежної держави Україна.
Першим днем війни особисто для мене став наступний (25 лютого), коли перші ДРГ перетнули кордони київської області, був атакований Гостомельский аеропорт… саме тоді я за три години зібрав найцінніше, взяв тривожну валізку і поїхав ближче до подій, готовий до будь чого і на будь які жертви, які будуть потрібні.
Слава Богу, честь віддати цю жертву свойому народові та батьківщині поки не дійшла моєї черги, та і не заслужив я ні своїми професійними, ні фізичними талантами хисту, потрібного для вбивання людей. Саме цей акт важко вкладається у моїй свідомості, хоча я легко піддався і готовий підкорятися ірраціональним тваринним інстинктами, які я цілеспрямовано тренував та загартовував останні роки. На ряду з дисципліною, волею, а також розумом та інформованістю… тому, я маю шанс не тільки долучитися до воювання, роботи та допомоги, але ще і до розповідання. Сподіваюсь, після місяця розгубленного дроботіння думками об думки, я врешті решт війду в інтелектуальний тонус та зможу синтезувати та транслювати щось більш корисне та цікаве. Принаймні, моєю метою є не графоманське самозадоволення, а накопичення кількості для переведення в якості. Тож, буду працювати над покращенням.
- Люди. Виживати самотужки та самому легше, а воювати неможливо. Це від першого кроку колективна справа. І війна, це справа людей. Тому, люди затопили простір довкола. З перших днів війни було помітно інородні елементи, багато відверто не місцевих людей, помічених за цілим рядом різної актівності. Надалі все це зникло. Натомість, розквітло жебракування, а також активне життя людей, які раніше частіше ховалися та жили у темну частину доби. На диво, всі черги та робота з ресурсами та за ресурси поділилася на прошарки та струмки, цивільні поділилися на відступивших, поїхавших за кордон, заховавшихся за кордон, тих хто лишився на місцях, або переїхав не далеко, а також тих, хто поїхав на фронт, передову і у місця горячих подій для участі у різнобічній роботі. Перемістилося близько 10 мільйонів людей. Багато аспектів цих процесів мені, нажаль, поки не відомі і на матеріали із оглядом ситуації в житті переміщених, я не зустрічав.
- Держава. Виявилася не стільки інститутом, стільки вперше за 30 років – колективом лідерів, менеджерів, людей із універсальними і вкрай зрозумілими кваліфікаціями, які мають не тимчасовий характер і дій-сно відрізняють людей які керують колективними та важливими процесами від всих інших. Політика нарешті хоч на якийсь час дійсно перестала мати значення і жаль, що так не може лишатися завжди. Бо саме така чесна адміністративна робота без ігор в симпатії – це майбутнє і державності, і демократії.
- Росія. Методично втрачає своі ресурси і жорстоко, без коливань страчує тисячі солдатів і сотні одиниць техніки. Немає ні найменших сумнівів, що Путін збирається тиснути до кінця, тиснути на червону кнопку і все що завгодно. Проте, гадаю, він не хотів би позбутися свого відчуття влади та могутності. І він може отримати її, легітимізувавшись у статусі страшного світового зла, яке може кошмарити весь світ, втритвши навіть Україну, Крим та Донбас (а українці по кінцю цього місяця – все ще не вмирають за менше). Те, як в середині самої росії формується повноцінний рашизм, як форма нацизма, заслуговує на окремі дослідження і боюся, що цей процес не стане таким швидким, щоб ми могли не помітити.
- Росіяни. Перед цими подіями я саме заглибився у дослідження життя КНДР і чітко знаво, що утворити щось подібне поруч технічно не складає ніякої важкості. Люди поступово змиряться, деградують та будуть жерти гній щоб вижити і не згадають як було і хто винен. Проте, бачити як це відбувається в реальності, по-перше всеодно шокує, а по-друге боляче, бо це затягує нашу біду і поглиблює рану. Окрім того, на ділі, при нинішній технічній інформаціній розвинутості світу, такий відкритий гнойниковий вихід такого глибокого, низького, першобутного нацизму, жорстокій масовій ворожнечі і травлі. Ця нахабність, самовпевненість та контраст між реальністю, пропагандою в середині Росії, шокують не менше, ніж те, як цей вигаданий світ та хвору агресію сприймає та підтримує достатня кількість росіян…
- Світ. У своїх інститутах міжнародної безпеки, у своїх інструментах, у своїх документах, у своїх заявах та патетичних словах про свободи, слова, права та розвиток всього найкращого, насправді вельми недалекоглядні сцикливі продажні бюрократи, які збудували картоний колос, який хоч і має феноменальні ресурси, все ж таки дочекається третього Гітлера. І, оскільки я також вичитував у своєму житті, яким чином Європа допустила злочини Гітлера, то сподівався не спостерігати такого в житті. А тут ще ціла ядерна зброя, заради відсутності вірогідності використання якої, у світі навіть були вже військові операції. А тепер США, перед погрозою прямого використання ЯЗ – посилається на те, що їх це не стосується… кхє-кхє. Тобто, на секундочку, всі біжать роззброювати диктаторські режими, а коли диктаторський режим озброєний до зубів, то з ним ведуть діалоги і намагаються його не розізлити…