Сьогодні сумний день. Озвірівший диктатор почав стріляти навмання і крити артилерією жилі квартали поруч з будь якими об’єктами. Диверсійні групи затівають перестрілки та бої на вулицях, а деякі міста тупо в облозі. Завдяки щоденним втратам героїв та титанічним зусиллям керівництва країни, ЗСУ, МВД, Прикордонників, МНС, Нацгвардія, и Територіальна оборона, котора теж заслуговує на окремий меморіал у цій війні, завдяки всим цим фантастичним людям, ми відступаємо та витримуємо шалений натиск Російської Федерації, завдаючи нищівних втрат у всих силах, включаючи економічні. Сьогодні вночі буде нова хвиля наступу, Київ буде тримати бої майже у всих районах. Кожен з них закінчиться неодмінною перемогою. Як і вся війна. Мені боляче і сумно від втрат, розрухи, смертей таких прекрасних, сильних людей, які зараз стоять на передовій і б’ються на вулицях міста. І я сумую, що я такий безпорадний та не корисний, не знайшов можливості та ефективної помочі моїм братам, які потребують її у багатьох формах, які я міг би надати. Це мене картає і мабудь підштовхне до якихось думок завтра.
Сьогодні важко, боляче, але вже геть не страшно. Хочеться бороться, воювати, битися і закінчити це страшне: існування Російської Федерації. Ця країна мусить бути позбавлена будь якої зброї, виплатити до копійки репарації, зробити виплати всим жертвам. Стільки горя, стільки бід не завдавала світу вже давно жодна країна. І Україна знала звідки удару чекати. Точніше, ми казали, всьому світові, що це удар.
Але українці вміють тримати удар.