Зовнішні процеси розтягують нас на атоми й молекули. З часом, ми набираємося досвіду, який замінює наші індивідуальні особливості на те, що підійшло, запропоновано іншими, втрималося. Але, на обтесаному до форми шару камінні теж лишаться лише ті частини, — які не були вступом.
Спротив індивідуальній психічній ентропії, потребує волі, терпіння й спостережливості. Дехто, має на стільки велику центробіжну силу, що їх буквально не “розмотує” по хвилям часу, за що їм мій особистий риспект.
Я ж пишаюсь тим, що сформував свої навички збереження цільності при постійній інформаційний та соціальній заглибленності та зацікавленості.
Каюсь, я не обрав прямий шлях соціальної творчості, проте на своє виправдання зазначу, що з 2014-ого року я тільки розбирав свій шлях буття і розклав його на стільки, що не знайшов там майже жодної соціальної прив’язки та реального інтересу до людських мас. Мене цікавить найкраще в людстві і мої люди (від професійної до національної приналежності).
Мене цікавить діяльність, і яка діяльність, у яких форматах, я зміг дізнатися, перевірити, спробувати ще до повномасштабної війни. Початок повномасштабної підтвердив більшість з них та довів мені, воювати одному неможливо. І взаємодія із соціумом, користь та можливості його продуктивного розвитку, тільки починають потроху вимальовуватися.
На особистому рівні саме сьогодні я досяг тієї ступіні еволюції, коли не тільки знаю, а й бачу і відчуваю, в чому і як саме, саме я обмежую свою реальність та формую умови існування в ній. І я точно знаю що у мене є навички з розвитку навичок.
Окрім фізичної активності, яка досягла абсолютної стабільності і насиченості, я хочу просунутися у когнітивній діяльності і досягти кращих умов функціонування моїх думок протягом дня. Я назвав це “дисципліна мислення”, і зараз я роблю спроби у тому, як би це могло виглядати.
На 5 літо свого існування на цілині, куди я оселився в 32 рокі після 14-и річного сидіння за комп‘ютерами, я по-перше був знову наближений декілька раз до компьютерів, а по-друге, тепер маю значно-значно більше завдань і потреб для компьютерів, мережі Інтернету та соціуму. Але, головне, звісно, що при цьому я зможу комфортно для себе існувати й жити буквально в дикій природі…
Чим це важливо? Безпекою, раз. Прохолодою і комфортом, два. Тишею, три. Я постійно заряджаюсь енергіями, про які я все не розповім, і земля та те що тут відбувається та можна робити — це одна іж моїх супер сил. А війна показала як легко це втратити, і в той же час, дала мені зрозуміти, що я можу знайти “таке” будь де (!). Бізнес-можливостями, чотири: бджоли, сад, город, — приносять небагато врожаю, але значно більше, ніж я можу спожити. Це по-перше значно підсилює мій раціон та можливість не залежати так сильно від фінансових доходів. А по-друге може дозволили заробити копійчину й не одну.
Легкість, із якою я “підкорював” собі світ, процеси в ньому та можливості, звісно, не повернеться як і молодість. Проте, мудрість бачення, яку я докрутив вже до сьогоднішнього рівня, — дозволяє мені відчувати велику впевненість, щастя, віру і наснагу на роботу, а також зустріч поразок та втрат на всіх напрямах, їх зміну, тощо…
Хаос буття це постійний вирій продуктивних сил та можливостей. Війна, бідність, голод, розруха і втрата близьких та рідних можуть цього не зупиняти.