Ну, коротше, пофігу на розклад остаточно, бо він все ще мене “шарашить” без всякої потреби і причини. Вважатиму його фінальною ціллю, елементом, який можна досягнути в результаті успішної систематизації піддослідного процесу. Це раз.
За ці три тижні стався рівно один повний дауншифтінг, який в суммі тривав три дні, призвів до вливання двусот грамів горілки та двух літрів пива (за всі три дні), але не порушив навіть спортивний режим розвитку, хоча кайфу я в ці дні не відчував від самого буття, звісно. Це два.
Фіксація цього процесу, як і взагалі мого життя “на плівку” виявилася дуже цінною відразу завдяки двом наслідкам: по-перше, у мене з’явився постійний канал для можливості візуальної фіксації того, що я й так постійно фіксував. Проте, тепер таке публічне розміщення, навіть без якої-небудь аудиторії, вже задовільняє мої базові потреби у самовираження, плюс завжди, точніше кожного дня, Я СОБІ ДОЗВОЛИВ НАРЕШТІ мати можливість щось сказати. І тепер я точно знаю, що деякі речі не хочу казати, деякі не витягну творчо або інтелектуально, а на деякі просто немає часу та сил. Тому вже з‘являється можливість шукати баланс між надуманою складністю деяких моїх дій, а також додатковий стимул (та енергія), робити те що мені потрібне і хочеться.
По-друге, у ході цих публікацій я звертаю увагу перш за все на хід самого експерименту, а також на себе в ньому, що, враховуючи абсолютну не обов’язковість та навіть блаженність самої дії мультимедійного самовираження, робить її не тільки легкою, а ще й веселою. Проте, саме спостереження за собою і роботою моїх стратегій, додає продуктивності самому процесу мого буття, яке, звісно, нажаль, поки не вміщується та не висловлюється в бажаній мені формі та об’ємах.
Але буде 😈