Вчора я пропустив публікацію свого обов’язкового посту на своєму сайті, хоча “легально” міг скопіювати свою публікацію з Фейсбуку, і тепер так і зроблю, розмістивши її задньою датою. Проте, як би там не було, але по-чесному матиму максум 99 записів, дійсно написаних в рамках завдання “писати публічно щоденно протягом 100 днів”. І я вирішив допустити це свідомо. Рівно як і публікацію в перші ж дні з порушенням графіку (11:11 або 22:22).
Справа в тому, що мені потрібно не плигнути через планку у вигляді формального заповнення своїх соціальних мереж, а саме – навчитися публіцистичній практиці, яка буде здоровою для мене. Подивіться це як на пристрість, назовімо її графоманією. Будучи залежним від графоманії, я хочу отримувати більше кайфу від меншої дози. Це досягається написанням того, що будоражить розум. Ще більше задоволення та енергій надає творення того, що може якось взагалі входити у свідомість та сприйняття інших. А якщо воно там щось може, не кажуи про будоражить, то це взагалі якесь чудо і боже створіння, я інакше це не бачу.
Щоб чомусь навчитися треба не вимагати від себе певних знань, а організовувати своє проходження шляхом, яке дозволить ці знання отримати, засвоїти, застосувати. От це і є один із таких моїх шляхів 🙂